Громадська взаємодопомога

Як робить у купі, не болить у пупі

Готовність до взаємодопомоги — одна з характерних рис українського народу. Вона заснована на відповідальності членів громади один за одного і е обов’язком кожного з них. Взаємодопомога проявляється в різних сферах життя. Так, наприклад, у гуцулів, коли помирав господар, то він обов’язково відписував біднякам частку свого майна. За звичаєм наших предків, бідні люди могли без запрошення прийти на різдвяну вечерю, а як не приходили, то господарка набирала всякої їжі та відправлялася до них. Проявами громадської турботи були наділення збіднілих селян з общинних фондів, влаштування комор, де зберігалися спільні запаси продуктів, насіння тощо на випадок несприятливих обставин.

З часом людина почала замикатися на власних потребах, і сьогодні міський житель здебільшого схильний покладатися лише на себе, а отже, не поспішає й пропонувати допомогу ближньому. Що ж до селянських господарств, то трудова взаємодопомога тут, як і раніше, залишається необхідною умовою існування. Є кілька форм взаємодопомоги, що, хоч дещо і втрачають свої позиції, проте все ще є найефективнішими способами досягнення добробуту.

"Без толоки — як без руки", — кажуть у народі. Толока — це тимчасове трудове об’єднання селян з їх трудовими навичками, робочою худобою, транспортом, знаряддями праці тощо. Вона базується на принципі добровільності. Отже, кожен сам вирішує для себе, чи братиме вів участь, звичайно з урахуванням того, що громадська думка не схвалює відмови. Крім того, варто пам’ятати, що й ти сам ніколи не застрахований від того, що не опинишся у скрутному становищі.

Зазвичай толока завершується пригощанням (вечерею) в домі господаря. Щедра гостина е не стільки платою за допомогу, скільки виразом щирої вдячності. Від цього також залежить і подальша репутація господаря. Якщо ж допомога надасться бідним людям, удовам, сиротам, сім'ям, які постраждали від стихійного лиха, то не таких благодійних роботах, зрозуміло, працюють за спасибі.

Як правило, толоку влаштовують у недільні дні. Згідна з народними переконаннями, працювати на себе в такі дні було не можна; допомога ж сусідові, навпаки, схвалюється. Призначаються роботи й на свята, проте не на день шанування того чи іншого святого, а на підсвятки або на другий день свят Бориса і Гліба, Іллі, Семена, Паликопи й ін.

Весь обсяг робіт розподіляється між толочанами згідно з рівнем їх трудових навичок і за статевовіковими ознаками.

У колективній праці формуються такі риси, як людяність, доброта, співчуття, повага до односельців. Толока с й однією з ефективних форм залучення молоді до праці, передачі їй трудового досвіду та вправності.

До того ж толока відбувається, як правило, в піднесеному, святковому настрої, з піснями та жартами, а отже, несе людині позитив.

Деякі важливі землеробські роботи проводять шляхом об'єднання кількох господарств. Це називається супрягою й дозволяє своєчасно та якісно виконати такі роботи, як оранка під ярові чи озимі, вивезення в поле гною або колоди з лісу, зібраного врожаю з поля й т. ін. Здійснюється супряга різними шляхами. Так, наприклад, орють по черзі кожному з членів супряжної спілки.

Взимку заміжні жінки, а подекуди й молоді дівчата збираються на оденки: шити, вишивати, дерти пір’я тощо. Зазвичай всі роблять по черзі на користь когось із групи. Це сприймається і як своєрідна форма дозвілля, адже робота сполучалася з пригощанням, танками та співами.

Здавна в Україні існують різні види приймацтва: приймаки-зяті; приймаки сімейні, умовно посиновлені (родичі або сторонні); приймаки безумовно посиновлені (малолітні, неповнолітні); приймаки малолітні, переважно сироти, взяті на виховання до повноліття (годуванці, вихованці); приймаки сімейні, прийняті до повноліття дітей господарів. Тобто стороння людина приймається на певних умовах до тієї чи іншої родини І здійснюється це кількома способами: через галюб і перехід чоловіка до батьків дружини, через договіп . чи звичай посиновлення.

Це явище обумовлене часто потребою допомоги, що ц відчувають, приміром, сім'ї з малолітніми дітьми. У прийми йдуть або під примусом батьків, які розраховують виправити економічне становище своїх господарств за допомогою заможних сватів, або запрошують у прийми, коли батьки дружини не мають синів чи господарство очолює вдова, коли родина бездітна. Цей звичай ніби віджив своє та йде в небуття, та, правду кажучи, він часто просто набуває інших форм, а подекуди просо вуалюється.